Раз на рік прості російські баби немов божеволіли: напивалися, били чоловіків і, роздягшись догола, виходили на вулицю, в тріскучий лютневий мороз...
Усю довгу зиму злісна нечисть на ім'я Коров'яча Смерть ходила по дворах і Морил худобини. Як вона виглядає, ніхто точно не знав. То запізнілим подорожнім прикинеться, то сірим вовком повз двір проскочить... Але напевно було відомо, що сама вона ніколи в село не приходить, а завжди її мужики з собою привозять.
Наприклад, так: «Їхав одного разу мужик з млина пізній вечорком. Бачить, по дорозі плентається старенька. »Ти хто будеш«? »Корів лікую, любок! Підвези до села«! Жалісливий мужичок підсадив стару на віз і поїхав собі далі. Та і заблукав. А вже ніч на дворі. Перехрестився він тричі в надії знайти шлях додому, зирк, а старі як не бувало! Тільки хвіст чорного собаки попереду промайнув. Назавтра в селі три корови пали.». І таких випадків за зиму було не визнати.
«Підуть клаптики по закуточках«!
Довго копили баби злість на благовірних. А вісімнадцятого лютого в день святої Гафії Скотарки наставала розплата. З раннього ранку мужики, чуючи, що їх чекає, ховалися по печах, а особливо «сміливі» і зовсім закривалися по комірках. Жінки тим часом накачувалися міцною медовухою до тих пір, поки кров в жилах не завирує. А там - рятуйся, хто може. Лупцювали вони чоловіків чим ні попадя: рогачем, коцюбою, а то і просто гострими куркульками. А ті не могли ні відсіч дати, ні навіть захищатися - звичай не дозволив. Терпіли мовчки, чекали інших ударів - по залозці, що висить в центрі села. Як зачують їх баби, підуть з будинку на загальний збір.
Виходили в чому мати народила, босі, з розбещеними косами. Зрідка на кому з одягу сорочка спідня, біла, як сама смерть, і ту рвали в п'яному екстазі в клапті. Кожна прихоплювала з собою зброю: чоловікова рушниця мисливська або просто серп. У холодному світлі величезного місяця і тремтячих на крижаному вітрі факелів вибирали «конячку» - молодайку. У одній місцевості це була обов'язково діва, в іншій - вагітна. Вона повинна була упрягтися в соху і оборати борозну навколо села. Вважалося, що за цей магічний круг Коров'яча Смерть переступити не зможе, залишається тільки її знайти. Баби йшли за «конячкою», чинячи неймовірний шум, щоб залякати нечисть: кричали, що є сил, стукали в чавунки. І горе тому, хто зустрінеться їм на шляху, будь то кішка, будь то чоловік рідний - всяку живу тварюку вбивали на місці без суду і слідства, бо приймали за втілення Коров'ячої Смерті...
Тим представницям жіночої статі, які не вийшли з усіма заразом, теж діставалося. Не з нами - значить, проти нас! З нечистою заразом! Нещасну витягували за волосся з хати і запихали в мішок в компанії із спійманою чорною кішкою, збожеволілою від шуму і вогнів, а для вірності додавали туди полин... Могло бути і гірше: відомі випадки, коли що провинилася закопували живий в мерзлу землю...
Удосвіта баби розпалювали величезне «очисне» вогнище з сухих коров'ячих перепічок. Крізь вогонь проводили усю сільську худобину, щоб «звільнити» тварин від злої сили. А потім з почуттям виконаного обов'язку, втомлені і замурзані, розходилися відсиплятися...
Зачати дочку у Велесову ніч...
Але рано було чоловікам радіти. Адже ця жахлива ніч - усього лише прелюдія до великого язичницького свята - Дня Велеса...
Наставав він двадцять четвертого лютого, в самий повний місяць. Велес - покровитель домашніх тварин - приходив, щоб відняти у Коров'ячої Смерті останню силу і «збити ріг із зими». І тут без чоловіків було не обійтися: найміцніший хлопець на селі вбирався в звірині шкури і, узявши в руки дубину, «вбивав» опудало, що символізувало одночасно і нечисть, і зиму. Після чого народ радісно стрибав через вогнища всю ніч безперервно...
Хоча ні, не усю. Адже за древнім повір'ям, Велес - ще і бог любові, а його ніч - найвдаліший час для зачаття дитини : куди там католицькому Валентину! Жінкам, що мріють народити, гріх цією прикметою не скористатися. Подружнє ложе слід застелити шкурою або хутром - вже не пожалійте заради святої справи улюблену шубку! Майбутнього татка обов'язково причешіть дерев'яним гребінцем, що наділить його силою самого Велеса і... приступайте!
Незаміжні дівчата в магічну ніч можуть ще разок погадати на судженого. Уся складність в тому, щоб дістати хоч одну волосинку з бичачого хвоста(у найгіршому разі - кінського). Пропустіть її крізь зубці свого гребінця і сховайте під подушку. Якщо вірити народним переказам, ранком волосся стане... людським і закрутиться у формі букви. По його кольору дізнаєтеся, якій масті дістанеться вам чоловік: брюнет, блондин або рудий, а буква буде саме та, з якою починається його ім'я.
А якщо все ж вам вдасться заснути у Велесову ніч, то сновидіння обов'язково буде віщим. Причому древньому божеству можна «замовити» відповідь на питання, яке вас хвилює. Тільки подумайте гарненько: адже сила древнього бога така величезна, що те, що приснилося збудеться невідворотно!
